04.03.2024
Інтерв'ю – Юлія Кірьянова з Ніколь Бастіан, керівником Департаменту закордонних справ, Handelsblatt (переклад з німецької). Оригінал інтерв'ю за посиланням.
Юлія Кірьянова цими тижнями багато подорожує. Лондон, Брюссель, Мюнхен. Генеральна директорка українського «Смарт-Холдингу» проводить кампанію на підтримку України та майбутнього залучення інвестицій у неї. Але вдома в Києві, де базується Smart Holding, Кірьяновій доводиться стикатись одразу з двома кризами - війною та суперечкою між українським урядом і засновником компанії, за яку вона відповідає.
Компанія Smart Holding є однією з найбільших інвестиційних груп країни з контрольними та міноритарними пакетами акцій у нафтогазовому секторі, гірничодобувній промисловості, сільському господарстві, суднобудуванні та нерухомості. Серед іншого, компанії належить 24% металургійної групи Метінвест, чий металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі був під осадою місяцями. На полях Мюнхенської конференції з безпеки Кірьянова знаходить час, щоб розповісти про виклики, пов'язані з управлінням такою компанією під час війни.
Пані Кірьянова, які настрої в Києві через два роки після початку повномасштабного російського вторгнення?
Настрої в Києві коливаються в залежності від того, що відбувається на полі бою. Наприкінці 2022 року ми всі були дуже оптимістичні, переконані, що 2023 рік стане роком закінчення війни. Тепер ніхто не знає, який горизонт у цього кошмару.
Як справи у вас і ваших співробітників?
Психічний стан людей дуже напружений через ракетні обстріли. Якщо ви не можете нормально спати кілька ночей, це впливає на ваше здоров'я та розум. Але в українців є особлива риса: попри все це, люди знаходять у собі сили продовжувати. Це шалене переконання, що ми це переживемо. І зараз, коли ситуація на фронті складна, ми всі запитуємо себе, чому не вистачає військової допомоги. А оскільки фізично ми нічого не можемо зробити, то молимося. І ми допомагаємо.
Як ви допомагаєте?
Ми донатимо. За останні два роки, включаючи наші міноритарні пакети акцій, ми пожертвували понад 54 мільйони доларів армії та цивільному населенню по всій Групі. Понад $22 млн спрямовано на медичне забезпечення та закупівлю засобів захисту. Після масованих атак на об'єкти української енергетичної інфраструктури ми закупили майже 300 генераторів різної потужності для військових, лікарень та пунктів незламності. Понад 300 000 щоденних продовольчих пайків для бійців ЗСУ та мешканців Херсонської області, які постраждали після руйнування Каховської ГЕС. Незважаючи на критичну ситуацію з бізнесом, ми продовжуємо підтримувати, чим можемо.
Як керувати компанією під час війни?
Зі сторони це може здатися неможливим. Але це можливо. Тільки наша група подала 19 позовів до Міжнародного суду з прав людини проти росії за всі збитки, завдані нашим активам. Але ми змогли пережити втрати.
У вас є активи на сході та півдні України – в місцях, які були окуповані російськими військами, деякі з них і досі там залишаються.
Якщо ми подивимося лише на компанії нашої Групи, контрольний пакет акцій яких ми маємо, то побачимо, що обсяг нашого виробництва впав приблизно на 50%. Частина активів була зруйнована, частина розташована на територіях, які зараз окупувала росія, деякі активи під час війни тривалий час не працювали, а деякі вже не мали логістичних зв'язків. Однак, оскільки ціна на газ дуже зросла, нам вдалося зберігати більш-менш стабільні продажі у 2022 році.
Що ви говорите своїм співробітникам?
Треба говорити з людьми про те, як це важко і як вони бачать майбутнє, тому що у кожного тут своя особиста історія і трагедія. Жоден тут не перебуває в ідеальному психологічному стані, в тому числі і я.
У всій цій невизначеності важливо забезпечити якомога більше ясності. І давати людям оперативні завдання, щоб вони так багато не думали про болісні речі. А далі – подавати приклад, випромінювати впевненість у собі, інвестувати час. І не забувати про взаємну довіру.
Наскільки скоротилася ваша робоча сила?
Близько десяти відсотків наших співробітників зараз мобілізовані в ЗСУ. На кінець 2022 року у нас було 4500 співробітників у компаніях з мажоритарними пакетами акцій. Спочатку ми зберегли цю цифру, хоча в Херсоні на окупованій росією території у нас було 1 200 співробітників. Ми допомагали людям, як могли. А перед українським контрнаступом у Херсоні ми давали людям вибір: залишитися чи виїхати з вихідною допомогою.
Чому?
Бо було незрозуміло, як розвиватиметься безпекова ситуація в Херсоні. Виїхало 1000 осіб. Дехто виїхав за кордон. У квітні минулого року у нас було 3 000 співробітників. Однак з весни 2023 року ми потрапили під внутрішні санкції. Зараз штат у нас скоротився до 2 200 співробітників.
Ви подорожуєте, щоб заручитися підтримкою для України. Але через дії державних органів частина вашої компанії заблокована вже десять місяців тому. Як ви з цим справляєтесь?
Ми намагаємось платити податки і зберігати робочі місця там, де ми все ще можемо працювати. Допомагаємо військовим з наших резервів. Ми продовжуємо експлуатувати наші торгові центри та наші активи з виробництва полікарбонату. Але газовий бізнес був стабільною опорою для всієї групи. Я думаю, що це політично вмотивовані санкції, які не мають жодного стосунку до самого бізнесу. Раніше наш засновник перевів усі свої акції в трасти. Але українська влада не визнає фонди ЄС.
Одне зі звинувачень полягає в тому, що передача трасту може принести користь росії обхідним шляхом.
Це нонсенс. На мою думку, бізнес є побічною жертвою політичного конфлікту. Я вважаю, що уряд повинен дати економіці працювати під час війни. Навіщо зупиняти видобуток газу в країні? Якщо він потребує нагляду – будь ласка. Тепер, коли все заблоковано, ми більше не можемо платити податки, які потрібні країні. Бізнес-асоціації вже поскаржилися на цей випадок, але нічого не відбувається. На мою думку, це зловживання санкціями. Наш кейс є прикладом проблем, які має Україна з точки зору верховенства права.
Що, на вашу думку, буде далі?
Я намагаюся зберегти експертів в групі. Але за законом ми вимушені знизити заробітну плату на третину, тому що заводи стоять у глухому куті. Під час війни політики та приватний сектор мають об'єднатися та конструктивно спілкуватися. Можливо, за цей час мають бути мораторії на певні процеси. Бо чим довше триватиме війна, тим складніше буде вести бізнес. І тим важче буде уряду підтримувати економіку. Він має розглядати бізнес не лише як джерело податкових надходжень. Крім того, у воєнній економіці, якою стала Україна, нам потрібен високий рівень прозорості державних процесів – і справедливе ставлення до всіх зацікавлених сторін у приватному секторі.
Чи вірите ви, що голос бізнесу в Україні став тихішим?
Абсолютно. Ми маємо новий ландшафт під час війни, централізацію структури контролю та скорочення можливостей для нас у приватному секторі виступати публічно. Але політики та бізнес повинні відновити втрачену довіру. Також важливо переконати іноземних інвесторів прийти в країну після війни. Мене турбує майбутнє України. Нам потрібні кращі правила гри, краще верховенство права. І мова не лише про 50 мільярдів євро допомоги, які зараз надходять від ЄС. Нам потрібна економічна стратегія, галузева стратегія та регіональна стратегія для України.
У червні в Берліні запланована велика інвестиційна конференція. Ви вже два роки просуваєте плани відбудови на той час, коли в Україну повернеться мир. Хіба це не засмучує?
Це надихає. Багато інвесторів кажуть, що розглядатимуть Україну як інвестиційний кейс, коли війна закінчиться. Я закликаю їх дивитися зараз. І Україна, зі свого боку, також має підготуватися і розбудувати системний портфель проектів. Я хотіла би побачити дорожню карту від уряду для конференції в Берліні. І тоді приватний сектор має представити свої пропозиції. Нам потрібно повернутися до діалогу з цього приводу.
А як щодо вашої компанії? Чи є у вас у шухляді пропозиції того, що ви будете робити, коли закінчиться війна?
Так, наразі мова йде про те, щоб відновити нашу діяльність, врегулювати юридичні суперечки та стабілізувати компанію в Україні. Але ми також дивимося на абсолютно нові ініціативи, нові партнерства для інвестицій у Європі.
Які країни вас цікавлять?
Основними країнами, які ми визначили, є Німеччина та Польща. Польща, як наш сусід, буде одним із перших інвесторів після війни. Німеччина – це більш стратегічне партнерство, за допомогою якого ми сподіваємося досягти технологічного прогресу в наших інвестиціях. По-перше, ми хочемо інвестувати в Польщу та Німеччину в ті сектори, з якими ми знайомі: енергетика, сільське господарство, харчова промисловість, машинобудування. Але ми також зацікавлені в експансії у фармацевтичну галузь. І коли закінчиться війна, ми хочемо інвестувати з нашими партнерами в Україну.
А яких партнерів ви маєте на увазі?
Ми шукаємо стратегічних інвесторів, а не портфельних. Це можуть бути приватні інвестиційні компанії або сімейні офіси.
Яким ви бачите Україну через п'ять років?
Наш бізнес-план буде таким самим, як і до війни. Але я сподіваюся, що Україна буде членом ЄС, і що разом ми зможемо продовжувати розвивати Україну як місце для бізнесу і, таким чином, сприяти економічному зростанню ЄС.
Пані Кірьянова, які настрої в Києві через два роки після початку повномасштабного російського вторгнення?
Настрої в Києві коливаються в залежності від того, що відбувається на полі бою. Наприкінці 2022 року ми всі були дуже оптимістичні, переконані, що 2023 рік стане роком закінчення війни. Тепер ніхто не знає, який горизонт у цього кошмару.
Як справи у вас і ваших співробітників?
Психічний стан людей дуже напружений через ракетні обстріли. Якщо ви не можете нормально спати кілька ночей, це впливає на ваше здоров'я та розум. Але в українців є особлива риса: попри все це, люди знаходять у собі сили продовжувати. Це шалене переконання, що ми це переживемо. І зараз, коли ситуація на фронті складна, ми всі запитуємо себе, чому не вистачає військової допомоги. А оскільки фізично ми нічого не можемо зробити, то молимося. І ми допомагаємо.
Як ви допомагаєте?
Ми донатимо. За останні два роки, включаючи наші міноритарні пакети акцій, ми пожертвували понад 54 мільйони доларів армії та цивільному населенню по всій Групі. Понад $22 млн спрямовано на медичне забезпечення та закупівлю засобів захисту. Після масованих атак на об'єкти української енергетичної інфраструктури ми закупили майже 300 генераторів різної потужності для військових, лікарень та пунктів незламності. Понад 300 000 щоденних продовольчих пайків для бійців ЗСУ та мешканців Херсонської області, які постраждали після руйнування Каховської ГЕС. Незважаючи на критичну ситуацію з бізнесом, ми продовжуємо підтримувати, чим можемо.
Як керувати компанією під час війни?
Зі сторони це може здатися неможливим. Але це можливо. Тільки наша група подала 19 позовів до Міжнародного суду з прав людини проти росії за всі збитки, завдані нашим активам. Але ми змогли пережити втрати.
У вас є активи на сході та півдні України – в місцях, які були окуповані російськими військами, деякі з них і досі там залишаються.
Якщо ми подивимося лише на компанії нашої Групи, контрольний пакет акцій яких ми маємо, то побачимо, що обсяг нашого виробництва впав приблизно на 50%. Частина активів була зруйнована, частина розташована на територіях, які зараз окупувала росія, деякі активи під час війни тривалий час не працювали, а деякі вже не мали логістичних зв'язків. Однак, оскільки ціна на газ дуже зросла, нам вдалося зберігати більш-менш стабільні продажі у 2022 році.
Що ви говорите своїм співробітникам?
Треба говорити з людьми про те, як це важко і як вони бачать майбутнє, тому що у кожного тут своя особиста історія і трагедія. Жоден тут не перебуває в ідеальному психологічному стані, в тому числі і я.
У всій цій невизначеності важливо забезпечити якомога більше ясності. І давати людям оперативні завдання, щоб вони так багато не думали про болісні речі. А далі – подавати приклад, випромінювати впевненість у собі, інвестувати час. І не забувати про взаємну довіру.
Наскільки скоротилася ваша робоча сила?
Близько десяти відсотків наших співробітників зараз мобілізовані в ЗСУ. На кінець 2022 року у нас було 4500 співробітників у компаніях з мажоритарними пакетами акцій. Спочатку ми зберегли цю цифру, хоча в Херсоні на окупованій росією території у нас було 1 200 співробітників. Ми допомагали людям, як могли. А перед українським контрнаступом у Херсоні ми давали людям вибір: залишитися чи виїхати з вихідною допомогою.
Чому?
Бо було незрозуміло, як розвиватиметься безпекова ситуація в Херсоні. Виїхало 1000 осіб. Дехто виїхав за кордон. У квітні минулого року у нас було 3 000 співробітників. Однак з весни 2023 року ми потрапили під внутрішні санкції. Зараз штат у нас скоротився до 2 200 співробітників.
Ви подорожуєте, щоб заручитися підтримкою для України. Але через дії державних органів частина вашої компанії заблокована вже десять місяців тому. Як ви з цим справляєтесь?
Ми намагаємось платити податки і зберігати робочі місця там, де ми все ще можемо працювати. Допомагаємо військовим з наших резервів. Ми продовжуємо експлуатувати наші торгові центри та наші активи з виробництва полікарбонату. Але газовий бізнес був стабільною опорою для всієї групи. Я думаю, що це політично вмотивовані санкції, які не мають жодного стосунку до самого бізнесу. Раніше наш засновник перевів усі свої акції в трасти. Але українська влада не визнає фонди ЄС.
Одне зі звинувачень полягає в тому, що передача трасту може принести користь росії обхідним шляхом.
Це нонсенс. На мою думку, бізнес є побічною жертвою політичного конфлікту. Я вважаю, що уряд повинен дати економіці працювати під час війни. Навіщо зупиняти видобуток газу в країні? Якщо він потребує нагляду – будь ласка. Тепер, коли все заблоковано, ми більше не можемо платити податки, які потрібні країні. Бізнес-асоціації вже поскаржилися на цей випадок, але нічого не відбувається. На мою думку, це зловживання санкціями. Наш кейс є прикладом проблем, які має Україна з точки зору верховенства права.
Що, на вашу думку, буде далі?
Я намагаюся зберегти експертів в групі. Але за законом ми вимушені знизити заробітну плату на третину, тому що заводи стоять у глухому куті. Під час війни політики та приватний сектор мають об'єднатися та конструктивно спілкуватися. Можливо, за цей час мають бути мораторії на певні процеси. Бо чим довше триватиме війна, тим складніше буде вести бізнес. І тим важче буде уряду підтримувати економіку. Він має розглядати бізнес не лише як джерело податкових надходжень. Крім того, у воєнній економіці, якою стала Україна, нам потрібен високий рівень прозорості державних процесів – і справедливе ставлення до всіх зацікавлених сторін у приватному секторі.
Чи вірите ви, що голос бізнесу в Україні став тихішим?
Абсолютно. Ми маємо новий ландшафт під час війни, централізацію структури контролю та скорочення можливостей для нас у приватному секторі виступати публічно. Але політики та бізнес повинні відновити втрачену довіру. Також важливо переконати іноземних інвесторів прийти в країну після війни. Мене турбує майбутнє України. Нам потрібні кращі правила гри, краще верховенство права. І мова не лише про 50 мільярдів євро допомоги, які зараз надходять від ЄС. Нам потрібна економічна стратегія, галузева стратегія та регіональна стратегія для України.
У червні в Берліні запланована велика інвестиційна конференція. Ви вже два роки просуваєте плани відбудови на той час, коли в Україну повернеться мир. Хіба це не засмучує?
Це надихає. Багато інвесторів кажуть, що розглядатимуть Україну як інвестиційний кейс, коли війна закінчиться. Я закликаю їх дивитися зараз. І Україна, зі свого боку, також має підготуватися і розбудувати системний портфель проектів. Я хотіла би побачити дорожню карту від уряду для конференції в Берліні. І тоді приватний сектор має представити свої пропозиції. Нам потрібно повернутися до діалогу з цього приводу.
А як щодо вашої компанії? Чи є у вас у шухляді пропозиції того, що ви будете робити, коли закінчиться війна?
Так, наразі мова йде про те, щоб відновити нашу діяльність, врегулювати юридичні суперечки та стабілізувати компанію в Україні. Але ми також дивимося на абсолютно нові ініціативи, нові партнерства для інвестицій у Європі.
Які країни вас цікавлять?
Основними країнами, які ми визначили, є Німеччина та Польща. Польща, як наш сусід, буде одним із перших інвесторів після війни. Німеччина – це більш стратегічне партнерство, за допомогою якого ми сподіваємося досягти технологічного прогресу в наших інвестиціях. По-перше, ми хочемо інвестувати в Польщу та Німеччину в ті сектори, з якими ми знайомі: енергетика, сільське господарство, харчова промисловість, машинобудування. Але ми також зацікавлені в експансії у фармацевтичну галузь. І коли закінчиться війна, ми хочемо інвестувати з нашими партнерами в Україну.
А яких партнерів ви маєте на увазі?
Ми шукаємо стратегічних інвесторів, а не портфельних. Це можуть бути приватні інвестиційні компанії або сімейні офіси.
Яким ви бачите Україну через п'ять років?
Наш бізнес-план буде таким самим, як і до війни. Але я сподіваюся, що Україна буде членом ЄС, і що разом ми зможемо продовжувати розвивати Україну як місце для бізнесу і, таким чином, сприяти економічному зростанню ЄС.